ПАТРІОТИЧНА ПОЕЗІЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Юний і талановитий. Коли читаєш вірші 13-річного Богдана, на мить забуваєш, що їх написала дитина. Він - звичайний учень Підгайцівської школи-гімназії, але глибина душі хлопчини, що виливається у чуттєві рядки, відокремлює його з-поміж усіх інших. Почався творчий шлях юного письменника із звичайного завдання на урок, а тепер - це невід’ємне хобі. Цікаво те, що головний поціновувач його таланту - мама, а от передався хист до написання поезії швидше за все від тата, котрий у свої шкільні роки теж писав вірші. У вільний час Богдан читає, причому жанрове різноманіття дивує і дорослого любителя книг: усе від фантастики до нон-фікшн. Бажаємо Богдану і надалі розвивати свій талант і дивувати усіх нас своїми творами. А для Вас, дорогі читачі, нехай засяє ще одна яскрава творча зірка. Читайте на сторінках журналу «People UA» патріотичну поезію юного автора в новій рубриці, присвяченій до Дня Незалежності України. 

Вірш про минуле і сьогодення нашої держави

Ще Сварог кликав русичів до бою,

До смерті стояли, тримаючи зброю,

Столицею своєю Київ оголосили,

Кров’ю і потом її боронили.

Втримали. Та до тринадцятих віків

Забрали його орди злих кочівників.

Русь заполонили, Русь завоювали,

За пару віків козаки повстали.

Тоді ми під Посполитою були,

Переможні дзвони таки загули,

Знов Україна піднялась із колін,

Думали: перестав час постійних війн.

Московський цар нас катував,

Народ проти нього таки повстав,

Його він приборкав і наказав,

Щоб той народ не поставав.

Минали віки, а ми ще не вільні,

Той час страшний. Постійні війни.

Блицкрігом ішли вороги на нас,

Але пройшов жахливий той час.

Лишилась теранія ще при владі,

Йосип Сталін був катом проклятим,

Але невдовзі стали вільні ми знов,

І напав на нас брат наш - рідна кров!

Знову те саме, чи просто збіг?

Це країни прокляття і нас усіх,

Може, і вистоїмо, а може, і ні,

Лиш Бог допоможе нам у війні!

 

За що я люблю свою країну?

За що я люблю свою країну?

За лани, які люди забруднили,

Чи за владу, що грабує кожну родину,

Чи суддів, які несправедливо судили,

Мерів, що забудували наші степи...

А людей  потрібно весь час берегти.

Ми кажемо можновладцям,

А вони нас не чують,

Державу і народ невпинно грабують..

За що я люблю країну свою?

Люблю за те,  що вона – моя!

Велична, прекрасна і дорога,

Її у мене не забрати нікому,

Нікому Україну не віддам я!

 

Присвячується моїм загиблим односельчанам

Грім гримить, мов вибухи гармат,

І дощ іде, мов материнські сльози,

Загинув у бою солдат,

Додому повернутися не зможе.

Небо хмарами покрилось,

Мов зупинилося життя,

На небі воїни зустрілись,

Назад немає вороття.

 

Автор: Богдан Ксьондз

Фото:  Ірина Дяченко та Ліля Сахнюк

Опубліковано "People UA by НАСОЛОDА" № 1(41), літо 2017